ФОРМУВАННЯ
ФОНОЛОГІЧНОГО КОМПОНЕНТА МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Навчання правильної вимови необхідне такою ж мірою, як і навчання
орфографії і пунктуації, тобто писемної мови. Уміння говорити правильно,
«красиво» – це не тільки естетичний фактор у вербальному спілкуванні.
Відхилення від орфоепічних норм
перешкоджає чіткому взаєморозумінню, переключає увагу слухачів зі змісту
на фонетичні особливості , тоді як звичайно фонетичний бік мовлення перебуває у
сфері підсвідомості носіїв мови.
Формування вимовних навичок у дитини здійснюється в процесі наслідування і
проходить кілька етапів. У ранньому віці в результаті послідовного засвоєння
комплексів рухів таких органів мовного апарату, як голосові зв’язки, язик,
нижня щелепа, губи та піднебіння, у дітей розпочинає формуватися звуковимова.
Усі ці компоненти рухів координуються зі слуховими враженнями та уявленнями.
Поступово між окремими слуховими уявленнями про звуки мовлення і відповідними
артикуляційними рухами встановлюються тісні взаємозв’язки.
Позитивні фактори навколишнього мовного середовища, зокрема, такі суспільні
форми мовного впливу, як телебачення, радіо, кіно у дошкільному та молодшому
шкільному віці відіграють хоча й важливу, але все ж не першорядну роль.
Слухаючи передачі по радіо та дивлячись по телебаченню, переглядаючи
телефільми, дитина передусім фіксує свою увагу на змісті почутого й побаченого,
не затримуючи її на звуковій (формальній) стороні мовлення. Тому тільки
відповідна орієнтація з боку дорослих – батьків, вихователів – на правильне чи
неправильне звучання певного слова чи звука може загострити її мовно-слухову
увагу.
Всю систему
корекційної роботи з розвитку здібностей диференціювати фонеми можна умовно
поділити на шість етапів:
I етап –
впізнавання немовних звуків.
II етап –
розрізнення висоти, сили, тембру голосу на матеріалі однакових звуків,
словосполучень і фраз.
III етап –
розрізнення слів, близьких за звуковим складом.
IVетап –
диференціація складів.
V етап –
диференціація фонем.
VI етап – розвиток
навичок елементарного звукового аналізу.
Кожний етап має
різну тривалість. Перший та другий етапи можна проводити взагалі лише на
логопедичних заняттях або в післяобідній час в групі. Наступні ж етапи тривають
стільки, скільки необхідно дитині для повного сприймання інформації, для
розвитку того мінімуму, який вміщує в собі певний етап.
До першого етапу рекомендується проводити такі ігри:
”Знайди заховану
іграшку”. Дорослий закриває очі дитині, пропонуючи знайти заховану іграшку,
орієнтуючись на силу ударів по столі (барабані, бубені, плесканні в долоні).
Якщо малюк підходить близько до місця, де захована іграшка, то звучання ударів
буде голоснішим, а якщо віддаляється – тихішим. Ведучим може бути будь-хто, як
педагог, так і дитина.
”Що звучало?” Дорослий
підбирає 3-5 звукових іграшки чи дитячих
музичних інструменти. Спочатку ознайомлює дітей із звучанням кожного предмету
(барабана, трикутника, сопілки, брязкальця тощо). Далі ховає їх за ширму та по
черзі подає звук кожного з них. Завданням дітей є впізнати та назвати інструмент
чи іграшку, що звучали.
”Впізнай за
звуком”. Дорослий знайомить дітей із звуками, які видають різні предмети: м’яч,
вдарившись об підлогу чи об стіл, кулька, яка перекочується в склянці чи в
горнятку (керамічному, металевому, дерев’яному, скляному), газета, якщо її
складати чи розкладати. Згодом ці ж дії, але в іншій послідовності, він виконує
за ширмою. Завданням дітей є розрізнити й назвати предмети, що звучали. Одним
із варіантів гри є розрізнення звуків
шелесту паперу різної фактури (газети, фольги, серветки, картону).
Завданням другого
етапу є розрізнення висоти, сили, тембру голосу на матеріалі однакових звуків,
словосполучень та фраз. Даній меті служать ряд ігор:
“Відгадай, хто
сказав”. Діти стають півколом, а дорослий – до них спиною. Малюки по черзі
називають його ім’я. Ведучий же має на слух визначити та назвати того, хто його
покликав. Згодом можна запропонувати дітям звертатися до ведучого вигуком
“Ау!”. Він в свою чергу повинен спробувати впізнати за голосом того, хто
вигукнув.
“Відгадай, де
мама, а де дитинча”. Дорослий роздає малюнки дітям із зображенням домашніх
тварин: дорослих та їх дитинчат (корови й теля, кішки й кошеняти, собаки й
цуценя тощо). Він промовляє кожне “му-у”, “гав” і т. д. то низько (голосом
дорослих тварин), то високо (голосом їх дитинчат). Завдання дітей полягає в тому,
щоб, орієнтуючись на характер звуків та висоту голосу, піднімати відповідні
малюнки дорослих тварин чи їх дитинчат.
Завданням третього
етапу є навчання дошкільників розрізняти слова, близькі за звуковим складом.
Для виконання даного завдання пропонується ряд ігор:
“Скажіть, що
переплутав хлопчик Вітя”. Дорослий дикламує вірш, а діти уважно слухають та визначають,
що правильно, а що ні:
Геть усе, усе на
світі
Переплутав хлопчик
Вітя.
Каже: діти вчаться
в ПОЛІ,
А комбайн працює в
ШКОЛІ,
Всіх людей стрижуть
в ЛІКАРНІ,
А лікують в
ПЕРУКАРНІ,
Ми книжки беремо в
АПТЕЦІ,
Ліки – в
БІБЛІОТЕЦІ.
От який Вітьок
дивак.
Ти ж бо знаєш – це
не так!
Далі дорослий починає
речення, а діти його закінчують, даючи правильне, розумне завершення:
Діти звісно вчаться
в … школі.
А комбайн працює в
… полі.
Ми лікуємось в
… лікарні.
А стрижемось в
… перукарні.
Ліки беремо в
…
аптеці.
А книжки в … бібліотеці.
“Групування за
звучанням”. Дорослий виставляє на набірному полотні декілька малюнків в один
ряд: бочка, рак, білка, миска. Далі викликає по одному дітей та кожному дає по
малюнку. Дитина промовляє назву малюнка та виставляє його на набірному полотні
під тим малюнком, назва якого звучить схоже. В результаті виникають такі
стовпчики:
бочка рак білка миска
квочка мак гілка мишка
точка лак
зірка вишка
“Придумай слово”.
Дорослий промовляє слово та пропонує дітям придумати схожі за звучанням слова:
лиска – миска, мишка, кришка; лоза – коза, коса, оса тощо.
“Що переплутав
автор?” Дорослий дикламує вірш, утрирувано вимовляючи слова “кит” і “кіт”.
Дітям дорослий показує зображення кита й кота. Вони промовляють вголос назви
малюнків, визначають хто й де живе.
Риба КІТ живе у
морі.
КИТ у хаті та
коморі.
КІТ у морі спить
вночі.
КИТ ночує на печі.
Хоч не дружать КИТ
і КІТ,
КИТ КОТУ сказав:
”Привіт!”
Можна проводити
бесіду за такими запитаннями:
Як називається
велика тварина, що живе в морі?
Як називається
свійська тварина, що живе у хаті й п’є молоко?
Чим відрізняються
слова “кит” та “кіт”?
Завданням
четвертого етапу є навчання диференціювати склади. На даному етапі дітей вчать
розрізняти склади, які відрізняються кількома чи одним звуком за акустично
далекими чи близькими ознаками (ознакою). Широко застосовується прийом
промовляння серії складів з різними приголосними чи голосними звуками, а також
складів різної структури: відкритих, закритих, без збігу та зі збігом
приголосних. Декілька варіантів промовляння складів:
Промовляння серії
складів із спільним голосним та приголосними звуками, далекими за акустичними
ознаками:
та – фа – га
ка – па – на
ба – да – га
Аналогічна робота з
голосними [у], [о], [и], [е], [і].
Промовляння серії
складів з приголосними звуками, які відрізняються за дзвінкістю та глухістю:
па – ба са – за па – ба – па
та – да га – ха шу – жу – шу
фа – ва ша – жа зе – се – зе
Промовляння серії
складів з приголосними звуками, які відрізняються за м’якістю та твердістю:
са – ся та – тя
ла – ля на – ня
за – зя да – дя
Завданням п’ятого
етапу є навчання дітей диференціювати фонеми. Логопедична робота на даному етапі
здійснюється згідно традиційної методики з уточненням мовного й слухового
образу диференційованих звуків. Для диференціації пропонуються голосні й
приголосні звуки в складах та словах. Розглянемо ряд ігор:
“Вгадай, хто це
був?” Дорослий роздає дітям малюнки чи іграшки та разом визначають, які звуки
вони подають. Наприклад, корова мукає –“му-у”, тигр ричить – “р-р-р”, жаба
квакає – “ква-ква”, курка квокче – “ко-ко-ко” тощо. Далі педагог промовляє
будь-яке з цих сполучень, а діти визначають хто подає такий звук та піднімають відповідний
малюнок чи іграшку.
“Який звук зайвий?”
Дорослий називає дітям звуки [а] та [у],
просить їх запам’ятати. Далі називає ряд голосних. Завданням дітей є підняти
сигнальну картку, якщо вони почують задані звуки. Таку гру можна проводити і з
складами, і з словами.
“Телеграф”. Дорослий
називає слова, а діти вистукуванням
олівця по столі “передають” його “в інше місто”.
“Вгадай слово”. Дорослий
“передає” вистукуванням “по телеграфу” слово, а діти відгадують задумане слово
або ж придумують своє з потрібною складовою структурою.
“Закінчи слово”.
Діти стоять в колі. Дорослий — в центрі й кидає по черзі м’яч кожній дитині,
промовляючи перший склад певного слова. Малюк, зловивши м’яч, називає склад,
який закінчить слово: ри – ба, мар – ка, гри – би, кіш – ка.
Завданням шостого
етапу є формування в дошкільників фонематичного аналізу та синтезу. Система
логопедичної роботи на даному етапі враховує послідовність становлення різних
форм звукового аналізу та синтезу: усне виділення звука (положення звука в
слові, характер звука, кількість звуків у звуковому складі), звуковий аналіз з
опорою на матеріал (графічні схеми слова, звукові лінійки, фішки), звуковий
аналіз без опори на промовляння та допоміжні засоби.
В процесі роботи дітям пропонується виконати наступні
завдання:
Визначити голосний
(приголосний) звук із ряду інших звуків.
Визначити склад із
певним звуком.
Визначити з ряду
слів слово з певним звуком.
Визначити місце
звука в слові за допомогою малюнка та на слух.
Визначити кількість
складів у слові та їх послідовність.
Визначити
послідовність та кількість звуків у слові.
Розглянемо ряд
ігор, які найдоречніше використовувати на даному етапі:
“Спіймай спільний
звук”. Дорослий промовляє ряд слів або
невеликий віршований твір. Завданням дітей є визначити спільний звук та його
місце у визначених словах. Наприклад:
Мама, мак, мило,
морозиво, магазин, миша – [м].
Сова, сорока,
Олександр, весна, сало, овес – [с].
Ромашки рвати ми
ходили
Над річкою в рясній
траві.
І раптом равлика
зустріли
Із ріжками на
голові. – [р].
“Добери до поданої
схеми відповідне слово”. Дорослий викладає на столі перед дошкільниками звукові
схеми та ряд малюнків. Дітям пропонується назвати кожний малюнок і підібрати до
його назви відповідну звукову схему.
“ Склади слово”. Дорослий
називає по черзі звуки задуманого слова. Завданням дітей є сприйняти їх на слух
та скласти у слово. Наприклад: м, а, к – мак; с, о, в,а – сова; к, л, е, н –
клен.
“Зміни слово”. Дорослий
промовляє слово, діти відтворюють його вимову. Згодом педагог дає чіткі
вказівки як саме змінити слово, а діти їх виконують. Наприклад: Сом – заміни
[о] на [а] — сам; [а] на [і] — сім; [м] на [к] — сік; [с] на [р] — рік; [к] на
[в] — рів тощо.
“Завдання – жарти”.
Дорослий промовляє загадки, а діти уважно слухають, намагаючись їх відгадати.
Наприклад:
З [н] — частина
доби, а з [п] — гріє щозими.
З [в] — росте на
голові, а з [к] — виростає із землі.
З [ж] — у бджілки є,
а з [с] — жиром стає.
Без [т] — коли вода
кипить, а з [т] — учень за нею сидить.
Люблять нас усі
збирати
Після дощику в
ліску.
А як букву (ге)
відняти,
Будемо плавати в
ставку. (гриби – риби)
Звичайно, в кожного
педагога своє бачення проблеми, своя фантазія, то ж бажаю вам плідної роботи
та очікуваного результату.
До моменту
зарахування в школу діти будуть вміти
розрізняти всі фонеми рідної мови, свідомо контролювати звучання власного й
чужого мовлення, послідовно виділяти звуки з складу слова, самостійно визначати
звукові його елементи. Діти навчаться розподіляти увагу між різними звуковими
елементами, утримувати в пам’яті порядок звуків та їх позицію в слові, що є
вирішальним фактором у попередженні порушень письма та читання. Отже, своєчасно
надана дітям корекційна допомога дадуть можливість скорегувати мовну функцію в
дошкільників та своєчасно попередять неуспішність учнів загальноосвітніх
закладів.
