РОЗШИРЕННЯ АКТИВНОГО СЛОВНИКА НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Значну увагу ми приділяємо лексичній роботі з дітьми, які мають ЗНМ. Адже в процесі мовленнєвого спілкування діти стика­ються з різними за значенням словами, кількома значеннями одного слова. Лексична робота спрямована на розширення активного слов­ника в межах лексичних тем, у яких чітко окреслено коло значень слова, які має засвоїти дитина.

Розвиток словника дитини дошкільного віку тісно пов'язаний, з одного боку, з розвитком мислення й інших психічних процесів, а з іншого — з розвитком усіх компонентів мовлення. За допомогою мовлення, певних слів дитина позначає лише те, що доступне її розу­мінню. З огляду на це в словнику дитини спочатку з'являються слова з конкретним значенням, а пізніше — слова узагальнювального ха­рактеру.

Розвиток лексичної сторони мовлення зумовлений також роз­витком уявлень дитини про навколишню дійсність. У міру того як дитина ознайомлюється з новими предметами, явищами, ознаками предметів і дій, збагачується її словник. Освоєння дитиною навко­лишнього світу відбувається в процесі немовної й мовної діяльності під час безпосередньої взаємодії з реальними об'єктами і явищами, а також через спілкування з дорослими.

З огляду на це розвиток лексики багато в чому визначається соціальним середовищем, у якому зростає дитина. Кількісні і якісні показники словникового запасу дітей значно коливаються в межах вікових норм і поза ними залежно від соціального й культурного рів­ня сім'ї, у якій зростає дитина. Тому величезного значення набуває тісна співпраця з сім'єю з питань корекції мовленнєвих порушень.

Наприкінці першого — початку другого року життя в мовленні дитини з'являються перші нерозчленовані слова, так звані «лепетні» слова. Цей етап розвитку дитячого мовлення називають етапом «сло­во—речення». Надалі, у віці від 1,5 до 2 років, у дитини відбувається розчленовування комплексів на частини («Катя бай», «Катя ляля»). У цей період у дитини активно розширюється словник і до кінця дру­гого року життя становить близько 300 слів різних частин мови. Слід наголосити, що важливим є не лише кількісне накопичення словни­ка, а його якісний розвиток, про що свідчить поява слів різного сту­пеня узагальнення.

Діти вживають нові лексико-граматичні категорії, поступово засвоюють узгодження прикметників з іменниками в непрямих від­мінках. Збагачення життєвого досвіду дитини, ускладнення її діяль­ності й розвиток спілкування з людьми, які її оточують, сприяють збагаченню її активного словника.

Як свідчить досвід, у корекційно-освітній роботі з дітьми, які ма­ють порушення мовлення, найдоцільніше використовувати індиві­дуальні форми взаємодії. Це дає змогу приділяти максимальну ува­гу конкретним мовленнєвим проблемам кожної дитини та добирати дієві прийоми й методи задля їх усунення.