ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ІЗ ЗНМ
Для здійснення дослідження лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ необхідним є розрізнення понять норми та порушення мови і мовлення.
Мова – система знаків, що є засобом здійснення людського спілкування, мислення; соціально-психологічне явище, суспільно необхідне та історично обумовлене.
Мовлення – функціонування
мови, продукт мовленнєвої діяльності у процесі якої використовуються одиниці,
категорії, форми та норми мови; послідовність мовних знаків, що організовуються
відповідно до потреб інформації, яка висловлюється.
Як і мова так і
мовлення відносяться до суспільних явищ. Мовлення виникає і розвивається під
впливом потреб у спілкуванні та слугує цілям суспільного об’єднання людей. Між
мовленням та мовою складні діалектичні взаємовідносини: мовлення здійснюється
за правилами мови; під впливом ряду факторів (вимоги суспільної практики,
розвиток науки та ін.) вона змінюється та вдосконалює мовлення; поза мовленням
неможливо формування свідомості.
Норма мовлення
– загальноприйняті варіанти використання мови в процесі мовленнєвої діяльності,
що забезпечується збереженими психофізіологічними механізмами мовленнєвої
діяльності.
Порушення в мовленні визначаються як відхилення в мовленні людини, що говорить, від мовної норми, прийнятої в певному мовному оточенні, обумовлене розладом нормального функціонування психофізіологічних механізмів мовленнєвої діяльності. Мовленнєві порушення мають такі особливості: 1) вони не відповідають віку людини; 2) не являються діалектизмами, безграмотністю мовлення та вираженням незнання мови; 3) пов’язані з відхиленнями у функціонуванні психофізіологічних механізмів мовлення; 4) здійснюють негативний вплив на подальший психічний розвиток дитини; 5) мають стійкий характер та не зникають самостійно; 6) вимагають логопедичної допомоги, в залежності від їх характеру.
Усі мовленнєві порушення можна розглядати за двома класифікаціями: психолого-педагогічною та клініко-педагогічною. За психолого-педагогічною класифікацією, що була запропонована Р. Левіною у 1968 році виділяють порушення засобів мовлення та порушення їх застосування у спілкуванні. До порушень засобів спілкування відносять фонетичний недорозвиток, фонетико-фонематичний недорозвиток та загальний недорозвиток мовлення, а до порушень застосування засобів спілкування відносять заїкання. Загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) включає в себе тяжкі порушення, такі як моторна та сенсорна алалія, складні форми ринолалії та дизартрії. При ЗНМ порушуються всі компоненти мовлення: фонематичні процеси, звуковимова, словниковий запас, граматична будова та зв’язне мовлення.
Однією із
провідних ознак є більш пізній початок мовлення: перші слова з’являються до
3-4, а іноді у 5 років. Мовлення аграматичне, недостатньо фонетично оформлене,
малозрозуміле, спостерігається недостатня мовленнєва активність. Відстає
експресивне мовлення при відносно благополучному розумінні зверненого мовлення.
Неповноцінна мовленнєва діяльність накладає відбиток на формування у дітей
сенсорної, інтелектуальної і афективно-вольової сфери. Спостерігається
недостатня стійкість уваги, обмежені можливості її розподілу. При відносно
збереженій смисловій та логічній пам’яті у дітей знижена вербальна пам’ять,
страждає продуктивність запам’ятовування. Вони забувають складні інструкції,
елементи і послідовність завдань. Зв’язок між мовленнєвими порушеннями й іншими
сторонами психічного розвитку зумовлює специфічні особливості мислення. Діти
відстають в розвитку словесно-логічного мислення. Без спеціального навчання
діти із ЗНМ з труднощами опановують навичками аналізу і синтезу, порівнянням і
узагальненням. Разом із загальною соматичною ослабленістю їм властиво і деяке
відставання в розвитку рухової сфери, яка характеризується поганою координацією
рухів, зниженням швидкості і спритності виконання. Найбільші труднощі
виявляються при виконанні рухів за словесною інструкцією. Для дітей із ЗНМ
характерне порушення послідовності елементів дії та пропуски його складових
частин, спостерігається недостатність координації пальців рук, недорозвинення
дрібної моторики, сповільненість. У дітей дошкільного віку із ЗНМ формування
форм спілкування відбувається з запізненням, спостерігаються стійкі труднощі у
взаємозв’язку і взаємодії з оточуючими. У дітей не формується, характерне віку,
розуміння емоцій, станів, відношень і дій оточуючих та самого себе.
Отже, варіативність клінічних характеристик дітей з порушеннями мовлення, зокрема із ЗНМ виявляє спільні для них ознаки, а саме: загальне недорозвинення складових компонентів або фонетико-фонематичної та лексико-граматичної сторін мовлення, що є складними і стійкими розладами, особливо лексична й граматична.
Лексика – словниковий
склад мови або діалекту. Словник – це слова (основні одиниці мовлення), що
позначають предмети, явища, дії та ознаки навколишнього середовища (пасивний та
активний).
Аналіз
психолого-педагогічної літератури свідчить,
що у дітей із ЗНМ спостерігається невідповідність об’єму активного і пасивного
словника. За думкою вітчизняних авторів, дошкільники із ЗНМ розуміють значення
багатьох слів, об’єм їх пасивного словника приближується до норми, проте
застосування слів в експресивному мовленні, актуалізація словника викликає
великі труднощі. Бідність словника проявляється в незнанні багатьох слів: назви
ягід, квітів, диких і домашніх тварин тощо. В словнику дитини мало
узагальнюючих слів, рідко використовують антоніми, а синоніми практично
відсутні. Не знаючи назв частин предметів, вони заміняють їх назвою самого
предмета («рукав» - сорочка»); заміняють слова, близькі по ситуації й зовнішніх
ознаках («приклеює» - «мазет») заміняють назви ознак та ін.
Граматика – розділ
мовознавства, який вивчає граматичну будову мови, тобто закономірності
формотворення слів і структуру словосполучень та речень, абстрагуючись від
їхнього матеріального або лексичного значення. Граматичний устрій – система
взаємодії слів між собою в фразах та реченнях. Таким чином, лексико-граматична
сторона мовлення – це організація лексичних одиниць мови в граматичних
конструкціях: в реченні й тексті.
У дітей із ЗНМ
спостерігається невідповідність об’єму активного і пасивного словника. За
думкою вітчизняних авторів, дошкільники із ЗНМ розуміють значення багатьох
слів, об’єм їх пасивного словника приближується до норми, проте застосування
слів в експресивному мовленні, актуалізація словника викликає великі труднощі.
Бідність словника проявляється в незнанні багатьох слів: назви ягід, квітів,
диких і домашніх тварин тощо. В словнику дитини мало узагальнюючих слів, рідко
використовують антоніми, а синоніми практично відсутні. Не знаючи назв частин
предметів, вони заміняють їх назвою самого предмета («рукав» –
«сорочка»); заміняють слова,
близькі по ситуації й зовнішніх ознаках («приклеює» - «мазет») заміняють назви
ознак та ін.
Розуміння та
використання граматичних форм дітьми із ЗНМ також характеризуються особливостями.
До п'яти років у мовленні дітей мають місце поодинокі граматичні помилки,
пов'язані зі складними нетиповими випадками вживання граматичних категорій
(дереви замість дерева).
В мовленні
дітей із ЗНМ наявні такі помилки:
1. Заміни: форма одного відмінка формою іншого.
Родовий: у лисичках, у їжак, склянка молочко, кошик ягоди (діти з нормою: у
слона, у хлопчика, кошик ягід, грибів); давальний: по море, по снігам (діти з
нормою: по морю, по стежці, по снігу, по дорозі); знахідний: ведмідь, лисичка
(замість ведмедя, лисичку); орудний: ложкам, квіточкам, розчіскам (діти з
нормою: голкою з ниткою, ложкою і виделкою, зі своїми родичами і друзями).
2. Використання ненормативних форм: шляпка
грибока, із залізи, іс яблочком, іс собаком, іс тряпком.
3. Викривлення звуко-складової структури слова:
вотьком (ложкою), тябаком (з собакою), лябукома (з яблуками).
4. Неправильне вживання
відмінково-прийменникових конструкцій (опускання, заміни прийменників): ліс,
сумку, кульочок (в ліс, в сумку, в кульочок).
5. Нерозуміння смислу запитання, неточна чи
ситуативна відповідь: З чого (звідки) виходять люди? — Тому що вони не хочуть
їхати кудись. — З чого варять варення? — їсти.
Таким чином, діти
4-5 років із ЗНМ володіють зниженою здатністю сприймати та розрізняти значення
лексико-граматичних одиниць мовлення, що обмежує їх можливість правильної
побудови власного висловлювання. У цих дітей виявляються утруднення як у виборі
граматичних засобів, так і в їх оформленні та комбінуванні. Великі труднощі
викликають прийменниково-відмінкові конструкції іменників. Проте, недостатньо
визначити тільки рівень сформованості відмінкової словозміни у дітей. Необхідно
виявити вміння дитини граматично правильно оформлювати речення. У процесі
самостійної побудови речення дитина також може припускатися помилок, що
свідчить про нерозуміння синтаксичної ролі слова. Діти із ЗНМ розуміють смисл
простої ситуації, зображеної на пред’явленому малюнку, правильно відповідають
на поставлені педагогом запитання до різних членів речення з прямим порядком
слів (Хто? Що робить?) та показують відповідні предмети, дії. У той же час
помітні труднощі виникають у дітей при самостійному складанні речення з опорою
на наочність. Частіше за усе діти називають знайомі зображені предмети, деякі дії,
використовують прості дво-трислівні фрази за допомогою запитань педагога
(Дідусь сидить. Котик спить. Діти йдуть гуляти). Спостерігаються порушення
розуміння та труднощі відтворення складних логіко-граматичних конструкцій з
однаковим лексичним складом, але різним значенням типу: «Коля старший за Ваню.
Ваня старший за Колю. Собака вкусила кішку. Собаку вкусила кішка. Мамина дочка.
Доччина мама».
У дітей із ЗНМ
страждають всі складові лексико-граматичної сторони мовлення: словозміна,
словотворення та синтаксична будова речення. У вільних висловлюваннях
переважають прості поширені речення, майже не використовуються складні
конструкції. Відмічаються аграматизми: помилки в узгодженні числівників з
іменниками, прикметників з іменниками в роді, числі та відмінку. Розуміння
зверненого мовлення наближується до норми. Відмічається недостатнє розуміння
змін значення слів за допомогою префіксів, суфіксів; спостерігаються труднощі в
розрізненні морфологічних елементів, що виражають значення числа та роду,
розуміння логіко-граматичних структур, що виражають причинно-наслідкові, часові
та просторові відношення. Глибоке вивчення всіх сторін мовлення дозволяє констатувати,
що усі компоненти мовлення: лексика, граматика, фонетика, зв’язне мовлення,
звуковимова – залишаються у таких дітей недорозвиненими.
Отже, лексико-граматична сторона мовлення дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ потребує корекційно-логопедичної роботи, що може відбуватися в умовах ЗДО на логопедичних, музичних заняттях, на заняттях з вихователями та з іншими спеціалістами.
Оскільки,
мовлення є одним із найскладніших вищих психічних функцій людини, то достатній
рівень розвитку мовлення дитини не тільки забезпечує її спілкування з людьми, а
є основою її повноцінного психічного розвитку. При побудові системи
логопедичної роботи, спрямованої на формування правильного мовлення в умовах
глибокого його недорозвинення, принципове значення має врахування
закономірностей розвитку мовлення дітей, які нормально говорять, що дозволяє
визначити вимоги до розвитку тих або інших рівнів мовленнєвої діяльності на
різних етапах її формування. Необхідно також враховувати структуру й механізми
патологічного мовлення, його особливості й потенційні динамічні можливості
оволодіння дітьми мовою у процесі корекційного впливу.
Завдання й
зміст логопедичної роботи випливають із аналізу структури мовного порушення, а
також збережених і компенсаторних можливостей дітей. Послідовність логопедичної
роботи над лексико-граматичною стороною мовлення, зокрема засвоєння конструкцій
речень, граматичних форм визначається тим, як відбувається розвиток мовлення в
нормі. Навчальний матеріал, методичні прийоми кожного етапу роботи передбачають
поступове ускладнення, але з обов’язковою опорою на те, що в дитини вже
сформувалося спонтанно або в результаті попередньої логопедичної роботи.
Сучасний рівень наукових знань про мову, мовлення та мовленнєву діяльність потребує переоцінки й уточнення основних підходів, принципів і засобів організації та проведення корекційної роботи з розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Традиційні моделі для дітей із ЗНМ, націлені переважно на розвиток мовлення дитини шляхом нарощення обсягу лінгвістичних одиниць, що використовуються дитиною в мовленні. Але нарощення обсягу лінгвістичних одиниць в умовах дезонтогенезу супроводжується значними труднощами, потребує значної затрати часу. Більше того, орієнтовність корекції лише на зовнішній бік мовлення та недостатнє врахування внутрішніх патологічних механізмів, що зумовлюють мовленнєвий дефект, досить часто лише маскують ваду та привчають дітей до постійного логопедичного супроводу. Саме це зумовлює необхідність перегляду змісту і напрямів навчання дітей із ЗНМ. Нарощування обсягу лінгвістичних одиниць, якими володіє дитина, не має стати самоціллю. Основним завданням логопедичної корекції є формування у дітей порушених психологічних механізмів, які забезпечують розвиток мовлення. Саме це має створити умови для збагачення мовленнєвого досвіду дитини, засвоєння нею мовних знань та якісного їх використання в мовленнєвій комунікації. Окрім того, формування зазначених механізмів розкриває можливості для перетворення мовлення дитини в повноцінну систему, здатну до саморозвитку та саморегуляції, максимально наближаючи її до рівня вікової норми.
Одним з
провідних напрямків корекційної роботи та корекції ЗНМ у дошкільників є
формування лексико-граматичних засобів мовлення.
Предметно-розвивальне середовище і комплекс медико-психолого-педагогічного
впливу спрямовані на розвиток у дитини уявлень про оточуючий її світ, на
формування всебічно розвиненої особистості. На логопедичних заняттях формується
комплекс немовленнєвих і мовленнєвих психологічних функцій, що забезпечують
досить високу ефективність корекції наявних недоліків становлення мовлення
відповідно онтогенезу. Пріоритетними завданнями є: 1) розширення запасу
конкретних уявлень; 2) розвиток розуміння і вживання словозмінних форм.
Вирішення цих завдань передбачає формування і розвиток словника і граматично правильного
оформлення мовленнєвого висловлювання.
Словник – це
слова (основні одиниці мовлення), що означають предмети, явища, дії і ознаки
оточуючої дійсності. Розрізняють словник пасивний і активний. Під пасивним
словником розуміють частину словникового складу мови, зрозумілу дитині; під
активним – частину словникового складу мови, яка вільно вживається в
повсякденному житті конкретною дитиною. Рівень розвитку словника визначається
кількісними і якісними показниками.
Граматична
будова – система взаємодії слів поміж собою в словосполученнях і реченнях.
Розрізняють морфологічний і синтаксичний рівні граматичної системи.
Морфологічний рівень передбачає вміння володіти прийомами словозміни і
словотворення, синтаксичний — вміння будувати речення, граматично правильно
поєднувати слова в реченні.
В основі корекції мають бути
види робіт, які сприяють формуванню пізнавальної сфери і семантичної сторони
мовлення. З цією метою необхідно, передусім, розвивати мовленнєво-мисленнєві
здібності дитини, що лежать в основі переходу від загального до окремого і від
окремого до загального, а також протиставлення вербальних елементів за змістоутворюючими
ознаками. Вся система вправ має бути націлена не на заучування окремих
вербальних одиниць, а на побудову цілісної системи. Багато дослідників
висловлюють думки щодо побудови системи за тематичним принципом, що сприяє його
засвоєнню і запам'ятовуванню, в той час як багаторазове повторення слова
дозволяє швидше вводити його в активне мовлення. Для підвищення ефективності
словникової роботи рекомендується знайомити дитину зі словом у контексті її
практичної діяльності – при ліпленні, малюванні, СХД. Діти із ЗНМ потребують
особливо продуманої системи подання нового матеріалу. Розробка змісту та
методів навчання ґрунтується на вивченні закономірностей мовленнєвого розвитку
дітей із ЗНМ . Де перш за все повинна бути робота над словом, робота над
реченням, робота над зв’язним мовленням
тощо. Їснують наступні напрями:
І напрям – формування лексичної складової мовлення. Цей напрям –один із
найголовніших, оскільки забезпечує розвиток активного і пасивного словника
дитини й повноцінне розуміння інформації, що надходить ззовні й утворює власні
мовленнєві вислови, якими дошкільник може повідомити свої думки, прохання,
переживання тощо та передбачає певну послідовність.
1. Формування різних рівнів лексичних узагальнень на матеріалі лексичних
тем. Розвиток цього механізму забезпечує оволодіння дитиною різною за
складністю лексичною семантикою. Цей механізм тісно пов’язаний з рівнем
розвитку пізнавальної діяльності дитини та зокрема мислення. Для дітей п’яти
років найбільш характерним є процес засвоєння узагальнювальної функції слова у
такій послідовності: категоральні (відображають властивість слова позначати не
окремі предмети, а цілі ряди однотипних предметів та явищ), контекстуально
зумовлені (що забезпечують розуміння значень нових слів з контексту та ситуації,
в яких вживається це слово), кумуляція (накопичення) варіативних значень одного
і того самого слова, перенос засвоєного значення на схожу, але не ідентичну
ситуацію, і на цій основі засвоєння узагальненого лексичного значення.
2. Формування активного словникового запасу на матеріалі лексичних тем у
процесі засвоєння антонімічних значень, порівняння предметів, роботи з
синонімами, розуміння багатозначності слів. Це привчає дітей до зіставлення
предметів та явищ за різними ознаками: часовими і просторовими відношеннями, за
величиною, кольором, вагою тощо. Таким чином, у дітей розвивається розумова
операція порівняння, що забезпечує формування лексичних узагальнень більш
високого рівня. Крім того, така робота сприяє актуалізації таких частин мови,
як дієслова, прикметники, якими збіднене експресивне мовлення дітей дошкільного
віку.
Варто поєднувати роботу із формуванням значень слів з розвитком сенсорних
функцій і наочно-дійових форм пізнавальної діяльності, у процесі якої дітей вчать
виділяти загальне та різне в предметах і явищах навколишнього середовища,
розвивають володіння формулами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації
(привітання, прощавання, знайомство, вибачення, подяка, прохання, зустріч,
комплімент) з використанням усіх частин мови та формами звернення до дорослих і
дітей. Це дозволяє не тільки закріплювати значення слів, але і на їх основі
формувати у дітей практичне розуміння складних семантичних відношень, що
існують у мові. З іншого боку, використання цього прийому демонструє
взаємозв'язок між різними напрямами корекційної роботи з розвитку словника, що
робить корекцію комплексною і спрямованою не тільки на засвоєння різних мовних
знань, але і на формування мовленнєвих умінь у різних комунікативних та
навчальних ситуаціях.
3. Розвиток лексичної системності у межах лексичної тематики. Відомо, що
слова зберігаються в довготривалій пам’яті не хаотично, а в системі різних за
рівнем складності асоціативних зв’язків, які складають основу поняття «лексична
системність». Саме її розвиток дає змогу збільшити продуктивність використання
дитиною лексичних одиниць мовлення (маємо на увазі швидку та точну актуалізацію
лексем у ході сприймання та утворення мовленнєвих зв’язків). Адже саме ця
проблема супроводжує дітей із ЗНМ протягом усього дошкільного та молодшого
шкільного віку. Лексична системність розвивається шляхом формування у дітей
нових та розширення вже існуючих типів асоціативних зв’язків між словами:
ситуативних, синтагматичних, парадигматичних, понятійних. Включення слова в
різні системи асоціацій забезпечує повноцінне розуміння дитиною його значення. Формування
лексичної системності є досить тривалим процесом. У нормі воно відбувається у
ході спонтанного мовленнєвого розвитку дітей. Однак у дошкільників з
порушеннями мовлення цей процес вимагає цілеспрямованої корекційно-розвиткової роботи.
ІІ напрям – формування граматичної складової мовлення. Ця складова мовлення
відображає закріплені в мовленні способи кодування інформації й систему
складних відношень, що виникають між предметами, явищами, їх ознаками, діями,
властивостями тощо в довкіллі. Складність граматичного кодування відображається
у складній системі граматичних категорій, синтаксичних конструкцій тощо.
Оволодіння нею в нормі відбувається протягом усього дошкільного віку. У дітей
із ЗНМ численні аграматизми спостерігаються упродовж молодшого шкільного віку.
З урахуванням провідної діяльності дітей дошкільного віку засвоєння, закріплення і узагальнення лексичного і граматичного матеріалу здійснюється, як правило, у грі. В системі логопедичної роботи по формуванню лексико-граматичної сторони мовлення у дітей із ЗНМ може бути використана серія дидактичних ігор-занять.
Основою розширення словникового запасу, формування граматичної сторони
мовлення та навичок зв’язного мовлення у всіх ситуаціях є спілкування з широким
використанням ігор та вправ, використання завдань не тільки на заняттях,
але і в ситуаціях буденного життя. Слід
розвивати уяву, мовленнєву увагу, мислення, зв’язне мовлення, творчі здібності,
адже розвиток цих умінь допомагає у розвитку лексико-граматичної сторони
мовлення.
Дітям із ЗНМ найбільш притаманні специфічні відхилення в засвоєнні лексики
і граматики: не засвоюється структура речення, слова не об’єднуються в речення,
часто пропускаються головні чи другорядні члени речення, спостерігається
спотворення речень за змістом, обмеженість, бідність синтаксичних конструкцій,
недостатня сформованість синтаксичних операцій, неспроможність поширити або
озвучити речення тощо. Охарактеризувавши структурні компоненти мовлення у дітей
із ЗНМ старшого дошкільного віку виявили порушення формування словника, що
проявляються в недостатньому засвоєнні значень слів, обмеженості активного
словника, непропорційній представленості в словнику дітей різних частин мови,
заміні одних слів іншими (вербальні парафазії), недостатній представленості в
словнику похідних слів, труднощах актуалізації добре знайомих за значенням
слів; порушення формування граматичної будови, що проявляються в недостатньому
засвоєнні значення граматичних форм, неправильному використанні граматичних
форм у власному та порушення зв'язного мовлення, що складають лексико-граматичну
сторонцу мовлення, дозволили визначити провідні напрями та зміст формування
лексико-граматичної сторони мовлення, що і спонукало до розробок дидактичних
ігор та занять з даної теми.
