ВСЕБІЧНЕ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В СІМ’Ї. БАТЬКІВСЬКИЙ АВТОРИТЕТ

Виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховати. Правильне виховання із самого раннього дитинства – це зовсім не така важка справа, як багатьом здається. По своїм труднощам ця справа під силу кожній людині, кожному батькові і кожній матері. Добре виховати своєї дитини легко може кожна людина, якщо тільки він цього дійсно захоче, а крім того, це - справа приємне, радісне, щасливе. Зовсім інше – перевиховання. Якщо ваша дитина виховувалася неправильно, якщо ви щось проґавили, мало про нього думали, а те, буває, і полінувалися, запустили дитину – тоді вже потрібно багато чого переробляти, поправляти. І от ця робота виправлення, робота перевиховання – уже не така легка справа. Перевиховання вимагає і більше сил і більше знань, більше терпіння, а не в кожного батька все це найдеться. Візьмемо навіть такий випадок, коли переробка допомогла, вийшов людину в життя і працює. Усі дивляться на нього, і усі задоволені, і батьки в тому числі. Але того ніхто не хоче підрахувати, скільки усе-таки втратили. Якби цього школярика із самого початку правильно виховували, він більше взяв би від життя, він вийшов би в життя ще більш сильним, більш підготовленим, а виходить, і більш щасливим. А крім того, робота перевиховання, переробки - це робота не тільки більш важка, але н сумна. Така робота, навіть при повному успіху, заподіює батькам постійні засмучення, зношує нерви, часто псує батьківський характер.

Батьки завжди повинні пам'ятати про це, завжди намагатися виховувати так, щоб нічого потім не довелося переробляти, щоб із самого початку усі було зроблено правильно. Родина перестала бути батьківською родиною. Уже давно жінка користується такими ж правами, як і чоловіка, наша мати має права, рівні правам батька. Наша родина підкоряється не батьківському єдиновладдю, а являє собою колектив. У цьому колективі батьки мають відомі права.

При всьому цьому кожне батько повинний мати зовсім ясне представлення. Кожний повинний розуміти, що в родині він – не повний, безконтрольний хазяїн, а тільки старший відповідальний член колективу. Якщо ця думка добре буде зрозуміла, то правильно піде н уся виховна робота.

Відомо, що ця робота не у всіх однаково успішно протікає. Це залежить від багатьох причин н насамперед залежить від застосування правильних методів виховання. Але дуже важливою причиною є і самий пристрій родини, її структура. У відомій мері ця структура знаходиться в нашій владі. Можна, наприклад, рішуче затверджувати, що виховання єдиного сина або єдиної дочки набагато більш важка справа, чим виховання декількох дітей. Навіть у тому випадку, якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися одною дитиною. Єдина дитина дуже незабаром стає центром родини. Турботи батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму. Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю. Хвороба цієї дитини або його смерть переноситься такою родиною дуже важко, і страх такого нещастя завжди коштує перед батьками і позбавляє їхнього необхідного спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до нього і свої турботи, і волею-неволею вони виховують егоїста.

Тільки в родині, де є троє і більше дітей, батьківська турбота може мати нормальний характер. Вона рівномірно розподіляється між усіма. У великій родині дитина звикає з найменшого років до колективу, здобуває досвід взаємного зв'язку. Якщо в родині є старші і молодші діти, між ними встановлюється досвід любові і дружби в найрізноманітніших формах. Життя такої родини надає дитині можливість вправлятися в різних видах людських відносин. Перед ними проходять такі життєві задачі, що єдиній дитині недоступні: любов до старшого брата і любов до молодшого брата – це зовсім різні почуття, уміння поділитися з братом або сестрою, звичка поспівчувати ім. Ми вже не говоримо, що у великій родині на кожнім кроці, навіть у грі, дитина звикає бути в колективі.

Питання про структуру родини – питання дуже важливий, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо.

Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей і хочуть них виховати якнайкраще, вони будуть намагатися і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у самий скрутний стан.

Наступне питання, на яке можна звернути саму серйозну увагу, - це питання про мету виховання. У деяких родинах можна спостерігати повна бездумність у цьому питанні: просто живуть поруч батьки і діти, і батьки сподіваються на те, що все саме собою вийде. У батьків немає ні ясної мети, ні визначеної програми. Звичайно, у такому випадку і результати будуть завжди випадкові, і часто такі батьки потім дивуються, чому це в них виросли погані діти. Ніяка справа не можна гарна зробити, якщо невідомо, чого хочуть досягти.

Кожен батько і кожна мати повинні добре знати що вони хочуть виховати у своїй дитині. Треба віддавати собі ясний звіт щодо своїх власних батьківських бажань. Чи хочете ви виховати дійсного громадянина, людини знаючій, енергійній, чесній, відданій своїй країні, працьовитого, бадьорого і ввічливого? Або ви хочете, щоб з вашої дитини вийшов міщанин, жадібний, боягузливий, який-небудь хитренький і дрібний ділок? Дайте собі працю, подумайте добре над цим питанням, подумайте хоча б потай, і ви відразу побачите і багато зроблених вами помилок і багато правильних шляхів перед.

І при цьому завжди ви повинні пам'ятати: ви родили і виховуєте сина або дочку не тільки для вашої батьківської радості. У вашій родині і під вашим керівництвом росте майбутній громадянин, майбутній діяч і майбутній борець. Якщо ви наплутаєте, виховаєте поганої людини, горі від цього буде не тільки вам, але і багатьом людям і всій країні. Не відмахуйтесь від цього питання, не вважайте його докучливим резонерством. Адже на вашому заводі, у вашій установі ви викладаєтеся випускати шлюб замість гарної продукції. Ще більш соромно повинно бути для вас давати суспільству поганих або шкідливих людей.

Ваше власне поводження – сама вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з ним розмовляєте, або повчаєте його, або наказуєте йому. Ви виховуєте його в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає будинку. Як ви вдягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радуєтеся або засмучуєтеся, як ви звертаєтеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету, - усе це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або почуває, усі повороти вашої думки доходять до нього невидимими шляхами, ви їхній не зауважуєте. А якщо удома ви грубі, або хвалькуваті, або пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не потрібно думати про виховання: ви уже виховуєте ваших дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі методи вам не допоможуть.

Звичайно, краще, якщо батьки частіше бувають з дітьми, дуже недобре, якщо батьки ніколи їх не бачать. Необхідно сказати, що правильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не спускали з дітей очей. Таке виховання може принести тільки шкоду. Воно розвиває пасивність характеру, такі діти занадто звикають до суспільства дорослих, і духовний ріст їх йде занадто швидко. Батьки люблять цим похвастатися, але потім переконуються, що припуститися помилки.

Щира сутність виховної роботи, імовірно, ви і самі вже догадалися про це, полягає зовсім не у ваших розмовах з дитиною, не в прямому впливі на дитину, а в організації вашої родини, вашого особистого і громадського життя й в організації життя дитини. Виховна робота є насамперед робота організатора. У цій справі немає дріб'язків. Ви не маєте права нічого назвати дріб'язком і забути про неї. Страшною помилкою буде думати, що у вашому житті або в житті вашої дитини ви що-небудь виділите велике і приділите цьому великому усю вашу увагу, а все інше відкинете убік. У виховній роботі немає дрібниць. Який-небудь бант, що ви зав'язуєте у волосся дівчинки, та або інша шапочка, яка-небудь іграшка - усе це такі речі, що можуть мати в житті дитини найбільше значення. Гарна організація в тім і полягає, що вона не випускає з виду дрібних подробиць і випадків. Дріб'язку діють регулярно, щодня, щогодини, з них і складається життя. Керувати цим життям, організувати її і буде самою відповідальною вашою задачею.

Напевно, буде просто незручно в самій родині перед дітьми доводити батьківську владу постійним посиланням на суспільне повноваження, що вимагає правильного виховання дитини. Виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази і пред'явлення суспільних прав узагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь.

Нарешті, сам зміст авторитету в тім і полягає, що він не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, видима, так сказати, простим дитячим оком.

Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто приходиться чути питання: що робити з дитиною, якщо він не слухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки в його очах не мають авторитету.

Відкіля береться батьківський авторитет, як він організується? Ті батьки, у яких діти «не слухаються», схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це - особливий талант. Якщо таланта ні, то і поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.

Є багато сортів такого помилкового авторитету. Ми розглянемо тут більш-менш докладно десяток цих сортів. Сподіваємося, що після такого розгляду легше буде з'ясувати, яким повинний бути авторитет дійсний.  

Авторитет придушення. Це найстрашніший сорт авторитету хоча і не самий шкідливий. Більше всього таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить, завжди сердить, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручному випадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, - то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю родину, не тільки дітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але і тому, що робить мати нульовою істотою, що здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися від страшного батька, він викликає дитячу неправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість.

Такі діти будуть боятися висловлювати свою думку, будуть боязкого дивитися на однокласників, що може погано вплинути на загальний розвиток дитини.

Авторитет відстані. Є такі батьки, та й матері, що серйозно переконані: щоб діти слухалися, потрібно поменше з ними розмовляти, подалі триматися, зрідка тільки виступати у виді начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентських родинах. Тут суцільно і поруч у батька який-небудь окремий кабінет, з якого він показується зрідка, як первосвященик. Обідає він окремо, розважається окремо, навіть свої розпорядження по довіреній йому родині він передає через матір. Діти будуть замкнуті, будуть також триматися на відстані із дорослими, а також дітьми.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету відстані, але мабуть, більш шкідливий. У кожної людини є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони - самі заслужені, найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожнім кроці, показують і своїм дітям. Удома вони навіть більше бундючаться і надуваються, чим на роботі, вони тільки і роблять, що тлумачать про свої достоїнства, вони зарозуміло відносяться до інших людей. Буває дуже часто, що, уражені таким видом батька, починають чванитися і діти.

Авторитет педантизму. У цьому випадку батьки більше звертають уваги на дітей, більше працюю але працюють, як бюрократи. Вони упевнені в тім що діти повинні кожне батьківське слово вислухувати з трепетом, що слово них - це святиня. Свої розпорядження вони віддають холодним тоном, і раз воно віддано, то негайно стає законом. Такі батьки більше всього бояться, як би діти не подумали, що папа помилився що папа людина не твердий. Якщо такий папа сказав: «Завтра буде дощ, гуляти не можна», то хоча б завтра була і гарна погода, усе-таки вважається, що гуляти не можна. Коли дитина йде до школи, то вчитель стає авторитетом. Що тоді буде з дитиною?Дитина не знатиме, що правильне, як це робити і навіщо.

Авторитет резонерства. У цьому випадку батьки буквально заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями і повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів, може бути, навіть у жартівливому тоні, батько саджає його проти себе і починає нудну і докучливу мову. Такі батьки упевнені, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій родині завжди мало радості і посмішки. Батьки зі всіх сил намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дітей бути непогрішними. Але вони забувають, що діти – це не дорослі, що в дітей своє життя і що потрібно це життя поважати. Дитина живе більш емоційно, більш жагуче, чим дорослий, він найменше вміє займатися міркуваннями. Звичка мислити приходить до нього поступово і досить повільно, а постійні просторікування батьків, постійне їхній свербіння і балакучість проходять майже безвісти в їхній свідомості. У резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякого авторитету.

Авторитет любові. Це в нас найпоширеніший вид помилкового авторитету. Багато батьків переконані: щоб діти слухалися, потрібно, щоб вони любили, батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожнім кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні цілування, ласки, визнання сиплються на дітей у зовсім надлишковій кількості. Якщо дитина не слухається, у нього негайно запитують: «Виходить, ти папу не любиш?» Батьки ревниво стежать за вираженням дитячих очей і вимагають ніжності і любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: «Він страшно любить папу і страшно любить мене, він така ніжна дитина...»

Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають самі батьки. Такі діти будуть цинічними до інших, вони вважатимуть, що посмішкою можна зарадити в усьому.

Авторитет доброти. Це самий нерозумний вид авторитету. У цьому випадку дитяча слухняність також організується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками і виливами, а поступливістю, м'якістю, добротою батьків. Папа або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони усі дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони віддають перевагу сімейному світові, вони готові чим завгодно пожертвувати, тільки б усі було благополучно.

Авторитет дружби. Досить часто ще і діти не народилися, а між батьками є вже договір: наші діти будуть нашими друзями. У загальному це, звичайно, добре. Батько і син, мати і дочка можуть бути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейного колективу, і діти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється, або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такі родини приходиться іноді спостерігати серед інтелігенції. У цих родинах діти називають батьків Петьком або Марусею, потішаються над ними, грубо обривають, повчають на кожнім кроці, ні про яку слухняність не може бути і мови. Але тут немає і дружби, тому що ніяка дружба неможлива без взаємної поваги.

Авторитет підкупу – самий аморальний вид авторитету, коли слухняність проста купується подарунками й обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і говорять: будеш слухатися, - куплю тобі конячку; будеш слухатися, - підемо в цирк.

Ми розглянули кілька видів помилкового авторитету. Крім них, є ще багато сортів. Є авторитет веселості, авторитет ученості, авторитет «сорочки-хлопця», авторитет краси. Але буває часто і так, що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живуть як-небудь, як потрапило і як-небудь тягнуть волинку виховання дітей. Такі батьки завжди мечуться, як очманілі кішки, у повному безсиллі, у повному нерозумінні того, що вони роблять. Буває і так, що батько дотримує одного виду авторитету, а мати - іншого. Дітям у такому випадку приходиться бути насамперед дипломатами і навчитися лавірувати між папою і мамою. Нарешті, буває і так, що батьки просто не звертають уваги на дітей і думають тільки про свій спокій.

Авторитет необхідний у родині. Треба відрізняти дійсний авторитет від авторитету помилкового, заснованого на штучних принципах і прагнучого створити слухняність будь-якими засобами. Дійсний авторитет ґрунтується на вашій цивільній діяльності, на вашому цивільному почутті а вашому знанні життя дитини, на вашій допомозі йому і на вашій відповідальності за його виховання.

Виховання у сім'ї ґрунтується передусім на авторитеті батьків, оскільки для дитини перших років життя зміст їх авторитету, за словами А. Макаренка, полягає в тому, що він не вимагає ніяких доказів, приймається нею як безсумнівна гідність старшого, як його сила і цінність. Авторитет (лат. autoritas — влада) реалізує себе у впливі особи, життєвому досвіді, заснованому на знаннях, моральних чеснотах.

Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях, уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості. Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи оточеною цією любов'ю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її. Батьківська любов супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги і духовного здоров'я.

Кожна сім'я унікальна щодо організації свого життєвого простору, розподілу обов'язків, культури спілкування, виховання дітей. У цьому багатоманітті психологи (Лариса Абрамян, Росія) виокремлюють такі типи взаємодії батьків і дітей:

           Любов – пристрасть. Такі стосунки характеризують ставлення батьків до своєї дитини як до найдосконалішої істоти, прагнення бути поруч із нею, некритичне оцінювання її поведінки. У зв'язку з цим часто виникають труднощі щодо узгодження бажань дитини і вимог до неї.

           Любов – гармонія. Якісними ознаками таких стосунків є віра батьків у можливості, перспективи своєї дитини, підтримка її захоплень, сприяння розвитку її здібностей, тактовна участь у її справах. Водночас батьки ставляться до дитини цілком тверезо, бачать її недоліки, допомагають долати їх, зосереджуватися на проблемах саморозвитку і самореалізації. Усе це створює дитині атмосферу психологічного комфорту, відкриває можливості для виявлення її ініціативи, сприяє їй в об'єктивній самооцінці.

           Любов – марнославство. Вражені марнославством батьки проявляють непомірні амбіції щодо можливостей, перспектив своєї дитини, часто ставлять перед нею непосильні завдання, незважаючи на вікові та індивідуальні особливості і можливості, форсують її працездатність, розвиток здібностей. За непідтвердженості своїх сподівань розчаровуються в дитині, створюючи відповідний психологічний тип стосунків, який нерідко травмує дитину на все життя.

           Любов – конфлікт. Таким взаєминам батьків і дітей властиві спалахи й охолодження любові, істеричність. Ініціюють їх переважно одинокі матері. Як правило, вони травмують, руйнують психіку дитини, зумовлюють різкі перепади її емоційного стану, нестриманість, вразливість до несприятливих зовнішніх впливів.

Авторитет, у тому числі й батьківський, формується й існує для дитини поза її суб'єктивною волею. Він є незалежною від інтелектуальних процесів, часто неусвідомленою оцінкою своїх батьків. Психологічний механізм цієї оцінки є дуже складним, підвладним багатьом чинникам. Спрощено його можна уявити як процес усвідомлення дитиною значущості батьків у її житті, їхньої високої людської, іноді ділової репутації, життєвої надійності, доброти, готовності завжди й у всьому бути поруч. Щоб не думали і не стверджували на цю тему батьки, про їх авторитетність в очах дитини можна судити на підставі її ставлення до батьківських слів, поведінки, вчинків. Справжнього авторитету неможливо підмінити нічим, хоч нерідко педагогічне неграмотні, морально нерозвинені, байдужі до своїх дітей батьки нав'язують форми взаємодії, які свідчать про імітацію, підміну авторитету. Найпоширенішими, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету:

           авторитет придушення. Основою його є боязнь дитини своїх батьків, причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її волю, породжує невпевненість, занижує самооцінку. Цей вид батьківського псевдоавторитету А. Макаренко вважав найнебезпечнішим;

           авторитет відстані. Сутністю його є намагання батьків бути якомога далі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на «Ви», тон розмови тощо);

           авторитет чванства. Намагаючись компенсувати відсутність справжнього авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми «заслугами», розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: «Я краще знаю, що тобі потрібно!»;

           авторитет педантизму. Основою його є тотальний контроль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обов'язків, суворе дотримання режиму;

           авторитет резонерства (франц. raisonneur — людина, яка повчає). Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внутрішній спротив;

           авторитет любові. Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях («Якщо любиш маму, то .»). Самі вони теж наголошують на своїй любові, вимагаючи від дитини слухняності («Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то .»);

           авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є особливо цинічною, аморальною;

           авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого;

           авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.

Батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них.

 

Педагогічна культура батьків

Соціальне відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної культури.

Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім ї.

Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батьками своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяльності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв'язків з іншими виховними інститутами (дошкільними закладами, школою, позашкільними закладами). Для цього дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічне освіченими. Бо, як стверджують психологи, навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дитини, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків необхідне і для успішності процесу виховання дітей, і для здоров'я суспільства.

Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою, її утворюють такі компоненти:

           педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку розвитку дитини, самоцінність періоду дошкільного дитинства, про основні завдання виховання. Виявляються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведінки, реальній діяльності та спілкуванні з нею;

           педагогічна і психологічна компетентність — здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини;

           педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок;

           педагогічна емпатія — співпереживання, адекватна реакція на вчинки й почуття дітей.

Педагогічна культура батьків — це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат освіти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини, яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на необхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи, помилки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу виховання дітей у сім'ї, накладає особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань, підвищення педагогічної культури.

Прилучення особистості до педагогічної культури починається уже в її дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім'ї та дошкільному закладі, на підсвідомому рівні засвоюючи прийоми педагогічного впливу. Отже, дошкільний заклад разом із сім'єю формує майбутнього сім'янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної освіти батьків.

Ініціатором й організатором ефективної взаємодії із сім'єю є дошкільний заклад. Ця взаємодія підпорядкована інтересам розвитку дитини, у кожному конкретному випадку обумовлюється її особливостями і особливостями сім'ї, в якій вона виховується. Вона потребує специфічних знань, такту, високої соціально-педагогічної культури її учасників — батьків і вихователів.

Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родинне виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, передусім педагогічної компетентності. Особлива відповідальність покладається на педагогів щодо педагогічної освіти тих батьків, у сім'ях яких виховуються діти з порушеннями розвитку.

Загальним спрямуванням взаємодії сім'ї і дошкільних установ є педагогізація сімейних стосунків, а також емоційне збагачення атмосфери дитячого садка. У цьому процесі відбуваються різноспрямовані збагачувальні впливи на батьків, їхніх дітей, а також педагогів.

 

Виховання батьків

 

Виховання батьків передбачає допомогу їм у вихованні дітей. Його сутність і завдання свого часу точно окреслив Лев Толстой, стверджуючи, що «всі труднощі виховання є наслідком того, що батьки, не лише не позбавляючись від власних недоліків, а й не вважаючи їх недоліками, виправдовуючи їх у собі, намагаються не бачити цих недоліків у своїх дітях».

У вихованні батьків, як правило, використовують індивідуальні форми з огляду на особливості сім'ї, індивідуальні якості кожного з учасників подружжя.

Виховання батьків повинно засновуватися на принципах демократизації і гуманізації, воно має зміцнити віру батьків у професійну компетентність, тактовність і доброзичливість вихователя, його вміння зрозуміти їх і допомогти їм у вирішенні конкретних проблем, взаємодії з ними тощо.

У своїй педагогічній освіті батьки повинні побачити можливості розвитку спілкування і спільної діяльності з дитиною, зробити свою педагогічну позицію більш адекватною, гнучкою, прогностичною.

Не менш важливо, щоб стосунки батьків і педагогів вибудовувалися на партнерських засадах, оскільки успішно виховувати дітей можуть лише батьки, які поважають себе. Це вимагає від педагогів поваги до них і створення умов, за яких батьки зможуть найплідніше виявити свої позитивні якості та здібності, звільнитися від хибних поглядів щодо виховання своєї дитини. Саме за таких умов педагог зможе пробудити у батьків інтерес до самопізнання і самовиховання.

Досягти мети у взаємодії з батьками педагог зможе за умови правильно налагодженого педагогічного спілкування з ними, яке повинно відбуватися за дотримання таких правил:

                щирий інтерес до батьків вихованців, особистісний підхід до проблем сімейного виховання у спілкуванні з ними;

                залучення батьків до оцінювання успіхів дитини, прогнозування перспектив її розвитку;

                заохочення батьків до участі у спільній роботі з дитиною і педагогом, колективом дошкільного закладу;

                вміння вислуховувати батьків, намагання зрозуміти їхні проблеми, допомогти прийняти обґрунтоване педагогічне рішення;

                доброзичливість, оптимістичність, привітність у стосунках з батьками.

Батьки повинні відчувати щиру повагу до них як до особистостей, зацікавленість їхніми думками і справами.

Ефективні програми виховання батьків запропонували американські вчені. Засновані вони на наданні психотерапевтичної допомоги різним типам сімей. Наприклад, концепція психотерапевта ХаймаЖіно спрямована на «деневротизацію» емоційної сфери батьків завдяки усвідомленню ними своїх «почуттів, цінностей і очікувань» у процесі відкритого діалогу з дитиною. Цю роботу він рекомендує здійснювати у тренінгових групах батьків, поділяючи її на такі етапи:

           Створення комфортності, усвідомлення значущості спільних проблем учасників занять, виокремлення толерантного лідера (люди здатні до сприймання нових знань, продуктивного вирішення власних і спільних проблем за відсутності реальних загроз їм).

           Робота над подоланням стереотипів батьківського мислення, виявлення реальних причинно-наслідкових зв'язків між почуттями і вчинками їх та їхніх дітей.

           Формування конкретних навичок самоаналізу й аналізу поведінки дітей на основі усвідомлення амбівалентності (подвійності) людських стосунків. Через аналіз власних реакцій батьки доходять висновку про те, що емоційний досвід не є ні логічним, ні обґрунтованим, а існування на перший погляд суперечливих почуттів є більше нормою, ніж небажаним фактом у житті людини.

           Формування навичок психологічної адаптації, відкриття нових педагогічних підходів до нормування поведінки, успіхів у навчанні дітей та інших проблем сімейного виховання на основі індивідуального підходу до кожної сім'ї, дитини, батька, матері.

Програма «Тренінг ефективності батьків» педагога і психотерапевта Томаса Гордона має на меті стимулювання процесу поступового самоототожнення батьків з « моделлю демократичних взаємин». Працюючи з дітьми, які, на думку їхніх батьків, мали психологічні проблеми, Т. Гордон виявив, що насправді батьки були незадоволені своїми взаєминами з дітьми, не вміли вирішувати власні проблеми і проблеми дітей, взаємодіяти з ними. Вони відчували, що не можуть реалізуватися як батьки. Подоланню цього, на його погляд, сприяє вироблення здатності говорити про свою дитину в термінах конкретних особливостей і фактів її поведінки, а не оцінок її як особистості; усвідомлення важливості власної поведінки стосовно поведінки своїх дітей; відвертість у спілкуванні; розуміння захисних реакцій дітей на несправедливі вимоги; запобігання авторитарності у взаєминах з дітьми.

Отже, виховання батьків спрямоване на визнання ними рівноцінності дитини і дорослого як особистостей, спільне особистісне зростання, розвиток співпереживання і співчуття, формування навичок саморегуляції поведінки.

 

 

 

ДИТИНА І ДОРОСЛИЙ. ВЧИМОСЯ СПІЛКУВАТИСЯ

 

Спілкування дитини і дорослих є важливим чинником розвитку малюка. З перших днів маленький чоловічок вчиться навичкам життя, а для цього йому потрібен учитель, який подасть приклад

Спілкування дитини і дорослого є джерелом психічного і фізичного розвитку, що є необхідною умовою подальшого активного суспільного існування людини.

Звичайно, частково поведінка людини залежить і від типу нервової системи. Але саме зовнішні чинники остаточно впливають на характер особистості. З раннього дитинства малюки вчаться практичним навичкам (тримати ложку, самостійно прибирати іграшки і т.д.) і психо-емоційній рівновазі (адекватно поводитися в суспільстві). Всьому цьому сприяє спілкування дитини і дорослих.

У свою таке спілкування можна умовно поділити на кілька типів. Адже кожен з них дає малюкові як чіткі навички в певних сферах життя, так і допомагає йому зв'язати різні напрямки в єдину систему і сприймати світ глобально.

Дитина і дорослі: авторитети та приклади

Спочатку спілкування дитини і дорослих має виключно емоційних характер. Поступово рівень, глибина і широта спілкування зростає. Саме у батьків малюк вчиться найпершим своїм вмінням. Так як у перші дні/місяці маленький чоловічок в основному бачить тільки маму і тата, то весь світ зосереджений на них. А значить, всі реакції він переймає від них. Навчається кривитися, посміхатися, рухатися, виражати емоції схоже на батьків. Нехай це відразу не видно, що коли малюк стане трохи постарше, такі ознаки буде легко помітити. В даному випадку, вся міміка дитини, її крики - це перша відповідь Вам, перше спілкування малюка.

Коли дитина стає старше, в його житті з'являються інші люди, цілі суспільства (дитячий садок, школа). І приклад батьків трохи меркне. З'являються перші симпатії, і дитина намагається наслідувати саме їм. Але авторитет батьків залишається з дитиною назавжди. І тому, якщо ви самі, наприклад, демонстративно не робите щось, що активно вимагаєте від дитини, не чекайте, що малюк виконає дану дію. І справа тут частіше за все не в шкідливості, а щирому нерозумінні.

Емоційне спілкування

При емоційному спілкуванні дитини і дорослих розвивається орієнтовна активність малюка. Батьки здійснюють перше знайомство з навколишнім світом, допомагають дитині стати активніше, не бояться пробувати нове, стимулюю зворотну реакцію на спілкування.

Чим глибше спілкування, тим цікавіше дитині. А значить розвиток відбувається швидше. Реакції дитини, є прообразом більш складних соціальних відносин. І саме батьки коректують їх, направляють дитини. Чіткі вираз радості чи невдоволення у відповідь на життєві ситуації перший показник, що емоційний розвиток дитини проходить правильно.

Якщо в ході спілкування з дорослими дитина проявляє активність і інтерес, бере на себе ініціативу, то не варто його втихомирювати.

Дані ознаки відображають позитивний зворотний зв'язок у спілкуванні. Малюк сам вам підкаже, що саме йому цікаво, що подобається, а що ні. І не слід забувати, що дитина дуже чутливий до настрою і реакцій старших. Якщо він не почув конкретного відмови у спілкуванні, але вловив, що при його зверненні у батьків змінюється настрій в гіршу сторону, може замкнутися і знову розкрити його буде складно.

Беріть участь в житті малюка, грайте з ним, заряджайте його позитивом. Він відповість вам, адже у дітей ще немає соціальних нашарувань, які відповідають за "брехливі реакції". Дитина потребує похвали (об'єктивної), ласці. Допомагайте йому навчитися виражати максимальну кількість емоцій. Не старайтесь уникнути і негативних виразів - вони теж є частиною емоційного спілкування.

Дитина і дорослі: ділове спілкування

Ділове спілкування дитини і дорослих виникає, коли малюк трохи підріс і вчиться виконувати якісь певні функції. До даного спілкуванню можна віднести навіть самі ранні "турботи" - ігри, рух, мовні реакції і т.д.

У даному спілкуванні дорослий повинен виступати не тільки організатором, але і партнером. Потрібно чітко розуміти, чого ви хочете навчити дитину. Якщо мова йде про ігри, то давайте дитині і програвати і вигравати. Не варто постійно скликати йому комфортні умови. Малюк повинен розуміти, що чим краще він виконує завдання, тим більше шансів у нього отримати похвалу.

Коли дитина починає виконувати "дорослі" функції - допомагати готувати, прибирати свої іграшки і т.д., варто чітко пояснювати йому в чому полягає суть його "роботи". У випадку, якщо Ви відмахнулися, а дитина зробила щось не так, то це сталося виключно з Вашої вини. Адже малюк просто не зрозумів суті завдання. Це класичний приклад не глибокого ділового спілкування.

Пізнавальне спілкування

Пізнавальне спілкування полягає в пізнанні малюком великого світу. Воно не полягає виключно у цікавих речах (похід в зоопарк, театр, перегляд мультфільмів і т.д.), але і щоденних буденних справах.

Якщо дитина вперше їде в маршрутці, поясніть йому, чому ви передали гроші , чому він сидить у вас на руках. Якщо він вперше побачив сніг, варто пояснити малюкові, що таке явище буває взимку, що пластівці холодні, а ще можна кататися на санках. По суті, Ви повинні знайомити малюка з усім новим у світі.

Такі явища можуть відбуватися стихійно, незалежно від Вас. А можуть повністю контролюватися (читання книг, відбір передач). Але в будь-якому випадку, чим більше Ви розкажіть малюку про наше життя, тим швидше він буде розвиватися і радувати вас успіхами.

Спілкуйтеся з малюками! І відповівши Вам, вони подарують щастя!

 

ТОЧКОВИЙ РОЗСЛАБЛЮЮЧИЙ МАСАЖ ПРИ ЗАЇКАННІ

 

Останнім часом фахівці все частіше використовують рефлексотерапію для лікування заїкання. Впливаючи на певні точки акупунктури, вдається зняти підвищену збудливість мовних центрів, відновити порушену нервову регуляцію мови. Батькам, чиї діти заїкаються, ми пропонуємо освоїти навички точкового масажу, який на відміну від голкорефлексотерапії можна робити самим в домашніх умовах. Налаштуйтеся на тривале лікування, розраховане на кілька курсів. Їх проводять у такій послідовності: між першим і другим курсами - інтервал 2 тижні; між другим і третім - від 3 до 6 місяців. Надалі курси повторюють протягом 2-3 років через кожні півроку. Курс включає 15 процедур, причому перші 3-4 процедури проводять щодня, а наступні - через день. Залежно від ступеня, від форми заїкання ефект точкового масажу може бути різним. Буває, що вже після першого курсу наступає деяке поліпшення, а інколи після другого або третього. Але це не означає, що лікування треба припиняти: повторення процедур необхідно для закріплення досягнутого результату. Якщо ж після другого, третього курсу точкового масажу ви не помітили поліпшення, не впадайте у відчай, наберіться терпіння. Майте на увазі, що в перерві між курсами можливо навіть погіршення - заїкання посилюється. В цьому випадку починайте повторний курс масажу, не чекаючи, поки закінчаться шість місяців.

Точковий масаж при заїканні не має вікових обмежень: чим раніше ви почнете робити його дитині, тим вище ефект. Зауважимо в дужках, що доросла людина, що страждає заїканням, теж може справитися з цією недугою, застосовуючи такий самомасаж. У перший раз, для того щоб правильно знайти потрібну точку, намацайте її спочатку кінчиком пальця і натисніть: у дитини повинно виникнути відчуття специфічної болю або ломоти. Таке відчуття називають передбаченим або навмисним. Воно сигналізує про те, що точка акупунктури знайдено. В процесі масажу ні відчуття болі, ломота у дитини не повинно виникати. Якщо при впливі на ту чи іншу точку малюк скаржиться на біль, треба масажувати її більш ніжно, обережно; якщо ж виникне запаморочення, припиніть масаж. Дитина під час точкового масажу обов'язково повинен бути спокійним, розслабленим. Якщо він втомився або збуджений, пропустіть процедуру. Не можна проводити натще або відразу після їжі. Не треба давати дитині міцний чай, кава. Це збуджує нервову систему і знижує ефект масажу.

Заїкання являє собою захворювання, при якому відсутні будь-які хворобливі зміни апарату артикуляції (це гортань, голосові зв'язки, легкі, губи, зуби, язик). Також відсутній органічне ураження головного мозку, зокрема його відділів, керуючих актом мови. Але мається неузгодженість роботи апарату артикуляції і системи управління промовою. При заїканні у дитини не виходить правильно відтворити послідовність звуків. Тому він намагається поправити свої помилки, починає запинатися, знову вимовляти слова і фрази.

Дитина починає хвилюватися, що ще більше підсилює заїкання. При спокійній обстановці відбувається слабшанню даного дефекту. Така особливість характерна для істинного заїкання. Від невротичного заїкання слід відрізняти фізіологічні зміни, властиві процесу розвитку мови. Для заїкання типова зміна загострень більш менш тривалими прихованими періодами. Також слід відрізняти заїкання від скандували мови. Це порушення, при якому дитина говорить те швидко, то повільно. Причиною такої патології є захворювання мозочка. Заїкання виникає в результаті взаємодії схильності (загальної або індивідуальної) і травми (гострі важкі психічні травми - переляк, смерть близької людини, улюбленої тварини, розлучення батьків, хронічні конфліктні стану - скандали в сім'ї та ін.). Заїкання - дуже поширена патологія серед дітей молодше п'яти років. Найчастіше ця патологія зустрічається у хлопчиків. Також є дані про найбільш високій частоті патології у лівшів. Надалі заїкання може зникнути, але у частини дітей воно залишається на все життя. Близько 1% дорослих людей страждають заїканням. Існує теорія сімейної схильності до заїкання. Заїкання - проблема, яка завдає багато мук і дітям, і їхнім батькам.
Останнім часом при лікуванні заїкання успішно використовуються методи альтернативної медицини в комплексі з психотерапевтичними методами і системою логопедичних заходів виховання.

Особливо хороші результати дає точковий масаж. Використання акупресури дозволяє зняти підвищену збудливість мовних центрів і відновити регуляцію мови нервовою системою. Більшість батьків, чиї діти заїкаються, можуть освоїти навички точкового масажу під керівництвом лікаря й у подальшому самостійно застосовувати цю методику в домашніх умовах. Чим раніше почати виконувати метод точкового масажу дитині, тим краще і стійкіше буде результат. Доросла людина для корекції заїкання може застосовувати точковий самомасаж. Як вже згадувалося вище, необхідне дотримання неспішності і грунтовності в проведенні всіх прийомів лікування. Тому необхідно заздалегідь налаштувати батьків і дитини на тривале лікування, що складається з декількох курсів.

Курси акупресури проводять у певній послідовності. Інтервал між першим і другим курсами має становити два тижні, інтервал між другим і третім - від трьох до шести місяців.

У подальшому курси повторюють протягом двох-трьох років через кожні півроку. Один курс точкового масажу складається з 15 процедур. Перші 3-4 процедури проводять щодня, а наступні - через день.

Ефект від точкового масажу може виявитися різним.

Це залежить від ступеня тяжкості мовного порушення і від того, яка форма заїкання є у дитини. При легких формах порушення мови вже після першого курсу можливе поліпшення.

Але для закріплення ефекту необхідно продовжити курс лікування до повного одужання.

Можливо, що після другого, третього курсу лікування не відбувається помітного поліпшення мови, а виникає навіть деяке посилення заїкання. Це говорить про більш важкій формі хвороби, при якій потрібно більш тривале і інтенсивне лікування (повторний курс починають раніше, ніж через шість місяців).

Для успішної терапії заїкання необхідний комплекс заходів.

У першу чергу дитина потребує професійної психотерапевтичної допомоги (зняття психологічних травм, що призвели до заїкання, посилення впевненості в собі, досягнення спокою і врівноваженості і т. д.). Крім цього, проводять загальнозміцнюючі процедури. Рекомендується поєднання методу акупресури з дихальною, мімічної гімнастикою, вправами на артикуляцію.
Методика і техніка точкового локального масажу виконується з легкої, заспокійливої, розслаблюючій схемою впливу: ШАО-ХАЙ (С-3) з легким натисканням.

1. Точка ТЯНЬ-ТУ (Ь22). Розташована в центрі яремної вирізки, по серединній лінії тіла.

2. Точка фен-чи (УБ-20), «точка сполучення ручного і ножного меридіанів" малий ян "і зовнішнього підтримуючого меридіана». Розташована симетрично з обох сторін, в потиличній області голови, на 1,5 цуня ззаду від соскоподібного відростка.

3. Точка Я-мень (Т-15). Розташована на 2 цуня нижче точки ФЕН-ФУ (знаходиться під потиличних бугром).

4. Точка ДАТ-ХУАН-ШУ (У-43). Розташована симетрично по обидві сторони від серединної лінії спини на 3 цуня вправо і вліво на рівні четвертого-п'ятого грудних хребців. (Знаходиться по обидва боки від хребта, на перетині горизонтальної лінії, проведеної через вершину IV грудного хребця, і вертикальної лінії, віддаленої на 3 цуня від заднесрединной меридіана). При уточненні локалізації необхідно обхопити себе руками за плечі так, щоб лопатки розійшлися в сторони.

5. Точка ХЕ-ГУ (0Ь4). Розташована на тильній поверхні правої і лівої кисті.

Якщо звести разом перший і другий пальці, то утворюється піднесення. Його вершина і відповідатиме шуканої точці.

Якщо розвести великий і вказівний пальці однієї руки і покласти великий палець іншої руки між ними на рівні складки між 1 і 2 фалангами, то шукана точка припаде на проміжок між 1 і 2 п'ястно кістками, в тому місці, куди торкнеться кінець великого пальця. При натисканні на це місце може виникати відчуття болю, яка іррадіі-рует в бік мізинця.
Можливе застосування і іншої схеми точкового масажу при заїкання, що містить 10 точок. У цьому випадку також використовується заспокійливий метод.

Він грунтується на використанні повільного погладжування по колу, без зрушення шкірного покриву. Після виробляють натиснення подушечками пальців, поступово збільшують тиск і затримують палець на глибині. Кожен рух повторюється 3-4 рази, не відриваючи палець від точки. Тривалість дії на кожну точку становить близько 3-5 хв.

Точка 1. Розташовується на внутрішній стороні руки на зап'ястя між сухожиллями, симетрично справа і зліва. Під час масажу пацієнт сидить, поклавши на стіл руку долонею вгору. Точка масажується по черзі з обох боків.

Точка 2. Розташовується на внутрішній стороні передпліччя на 2 цуня вище середньої складки зап'ястя, симетрично справа і зліва. Масажується, як точка 1.

Точка 3. Розташовується на зовнішній стороні плеча на 1 цунь вище ліктьової складки несогнутой руки, симетрично справа і зліва. Під час процедури пацієнт сидить, опустивши руку. Точка масажується по черзі з обох боків.

Точка 4. Розташовується на гомілки на 3 цуня нижче колінної чашечки і на 1 цунь назад від переднього краю великої гомілкової кістки, симетрично справа і зліва. Під час масажу пацієнт сидить, витягнувши ноги. Точка масажується одночасно з обох сторін.

Точка 5. Розташовується на спині на півтора цуня убік від задньої серединної лінії на рівні проміжку між остистими відростками V та VI грудних хребців, симетрично справа і зліва. Пацієнт під час процедури сидить, злегка нахилившись вперед. Точка масажується одночасно з обох сторін.

Точка 6. Розташовується на обличчі у поглибленні над виличної дугою біля основи вуха, симетрично справа і зліва. При проведенні масажу пацієнт сидить, поклавши лікті на стіл. Точка масажується одночасно з обох сторін.

Точка 7. Розташовується на гомілки на 3 цуня вище внутрішньої щиколотки, симетрично справа і зліва. Пацієнт перебуває в положенні сидячи. Точка масажується одночасно з обох сторін.

Точка 8. Розташовується на передпліччя на півтора цуня вище середньої складки зап'ястя, у поглибленні, симетрично справа і зліва. При проведенні масажу пацієнт сидить, поклавши руку на стіл. Точка масажується по черзі з обох боків.

Точка 9. Розташовується несиметрично по задній серединній лінії на нижній межі волосистої частини голови. Пацієнт під час процедури сидить, злегка нахиливши голову.

Точка 10. Розташовується на кисті, на кордоні внутрішньої і зовнішньої сторін долоні у мізинця, симетрично справа і зліва. Пацієнт сидить, поклавши на стіл злегка зігнуту кисть руки долонею вниз. Точка масажується по черзі з обох боків.

Зауваження

1. Масаж усіх точок (крім точки 10) виконується заспокійливим методом. Використовується легке натиснення. Тривалість дії на кожну точку - 3 хв і більше.

2. Точка 10 масажується тонізуючим методом. Проводять глибоке натиснення. Тривалість дії на крапку - 0,5-1 хв.

3. Весь курс масажу складається з 12 сеансів. Сеанси проводяться щодня. При необхідності можна провести ще 2-3 курси з інтервалом в один тиждень.